ВОЙЦЕК НА УКРАЇНІ АБО ЛЮБОВ І НІМЦІ

Трохи оговтавшись після Ленін LOVE дізнався, що наступну виставу «Войцек» перенесли на два тижні. В зв’язку з цим, вирішив ще сходити й туди, хоча цього і не планував. З білетом не поспішав і поїхав на наступному тижні. Побачив, що каса ще закрита, вирішив почекати. Але тут нагодилась адміністратор і запропонувала взяти білет у неї, який здав один із глядачів. Трохи подумавши, вирішив узяти, хоча це було для мене досить сумнівно, бо на ньому не було вказано місця. Та мені пояснили, що місця не вказують, бо людей буде мало і розсаджувати будуть на другому поверсі, безпосередньо біля сцени, тобто, різниця між глядачем і акторами буде досить розмита. Вистава буде особлива, робив її «епатажний» режисер і потрібно бути готовим до всього… Якщо не впевнений у собі – не йди!… Впевненості я не відчував, вирішив - будь що буде, навіть якщо кинуть у воду…
В день вистави сів на автобус і приїхав до Черкас, десь за годину до початку вистави. Одразу пішов до театру, але проникнути непоміченим, як минулого разу, не вдалося – двері закриті та й адміністрація почала вже мене впізнавати. Було досить холодно і я трохи змерз. Тому, щоб зігрітися та краще підготуватися, пішов у місцеву чебуречну. Пропустив там склянку коньяку з лимонами, трохи покращало. Але все одно було якось не по собі, тому взяв ще одну. 
За пів години почали вже впускати. Купив журнальчик, розсівся на кріслі та намагався розслабитись. По коридору сновигали глядачі розглядаючи інтер’єр та базікаючи про своє. 
Далі почулися дивні звуки якихось звірків, це «екскурсоводи» запрошували всіх до залу. Я втиснувся в перші ряди, хоча мене чомусь намагалися всі пропускати. Може тому, що я цього разу надів свій новенький костюм та купив квіти – теж хороша ідея. Тому навіть не здивувався, коли до мене підійшла директор театру і хотіла посадити мене в перший ряд, та я скромно відмовився і сів у центр другого. 
По дорозі до залу проходили кімнату, де були «експонати» - ніж, малий хлопчик із заячими вухами, голова кабана, Войцек щось робив біля стіни, його підганяли до роботи. Коли він глянув на мене, я теж гримнув на нього: «Працюй, Войцеку, працюй!». Войцек миттєво відвернувся і з переляку гучно застукав молотком по стіні. 
Коли всі розсілися, заграла класична музика під яку чоловіки у фраках почали займатися онанізмом. На зал це не справило особливого враження. Войцека почали перепитувати де він живе. Той декілька разів стверджував, що він живе саме тут і саме в цьому будиночку. Дія розвивалася досить швидко, так що важко було схопити суть. З усього я зрозумів, що Войцек живе із соєю дружиною Марією. Він весь час десь працює і надає цьому великого значення, але грошей не вистачає. Його весь час муштрує його начальник, у них є малий син, це той що сидів із довгими вухами, вони йому приділяють занадто багато уваги. Марія – типова німкеня, вдягнута в коротку спідницю, з коротким крашеним в яскраво-рудий колір волоссям. З дії стає зрозуміло, що це пересічна німецька сім’я, хоча й досить дивакувата. Так, Войцек чомусь ходить по Черкасах і годує котів, собак і бомжів. Марія, чомусь, ладна віддатися кожному зустрічному чоловікові. На сцені стоять портрети Юлії Тимошенко та Ющенка – винуватців такого поганого життя. Марія називає Войцека Франком, напевне по-домашньому.
 Міліція у виставі теж дивакувата. Стає зрозуміло, що вони «гомики» і садо-мазохісти. Б’ють бідного Франка киями, пхають голову в унітаз і допитують так, що той уже зізнається, що він актор, але ті за це б’ють ще дужче. Під кінець «менти» витягли овечку і стали займатися з нею сексом, потім між собою, під кінець станцювали перед глядачами голяка.  
  Франк і Марія теж займаються сексом, але романтично. Інколи в скляній кімнаті, іноді на даху будиночка, лежачи і мусуючи тему любові. При цьому всі деталі показують на двох екранах. Була сцена, де Марію чомусь препарували на столі. Це, напевне, показано як чорні трансплантологи вилучають органи людей, кругом шланги, з рота снують нитки і таке інше. В центрі – також екран, на якому інколи швидко перебігають якісь пейзажі, місто, бомжі, космос, напевне намагаються вплинути на підсвідомість глядача, звернутися до нашої совісті. 
Далі пішла якась ахінея з космосом. Франк із Марією тепер уже живуть у космічній станції, надягли шоломи, потягли шланги і вийшли у відкритий космос, перебралися до роботів, які вже явно деградували та почали їх вимикати. Роботи вдягнуті також у мотоциклетні шоломи, рухаються досить механічно. 
Потім Марію почав спокушати якийсь багатий чоловік, показував дорогоцінні камінці. Марія сиділа в нього на колінах, а той гладив її ноги. Вампір прийшов і зв’язав їх до купи вірьовкою. Одним словом, Марія зрадила. Войцек дізнається про це. Сповнений люті добивається в будиночок, але вочевидь Марія закрилася. Тоді він вирішив просочитися через стелю. Войцека спустили через отвір на вірьовках в будиночок вниз головою. Це було схоже на та, якби в клітку кролика впускали удава. Марія верещала і видумувала різні «відмазки». Вона говорила, що вона його кохає, що вона «його суть», що вона в «його голові, хребту і в яйцях», але ніщо не допомагало. Після досить тривалої дискусії Франк все ж вирішив покінчити з Марією в кімнаті на вході. Глядачі бачили все це лише на екранах. Франк орудував ножем, хоча все це було схоже на ще один вид сексу. 
Під кінець вистави актори вибігли попереду сцени, вклонялися глядачеві та одержували поздоровлення та аплодисменти залу.
В цілому, вистава досить цікава, хоча потребує від глядача значної уваги, уяви та попередньої теоретичної підготовки, в деяких моментах просліджуються елементи німецької філософії та психології Фрейда.